Родина

– Ой, закінчуй читати нотації. Скажу тобі тільки одне – це було дуже давно

СтокСтокГлава 179 – Налітай – подешевшало.Мало, канал закриється, так чтовступайте в Групи В КОНТАКТІ і ОДНОКЛАСНИКАХ#ольга брюс #сім’я #колишній чоловік #реальна історія #реальні історії з життя #життєві історії #розповідь #повість про кохання #свекруха #наречена Глава 180Агата вела себе спокійно. Якщо зараз про все розповісти, Гришка почне викручуватися, як зазвичай, а це вже порядком набридло.

Запитати про роботу, машині – теж не діло. Ніколи особливо не цікавилася, а тут раптом питання з порога. Нерозумно.

Що ж робити? В квартиру повертатися не можна ні в якому разі – там страшний бардак. Григорій відразу зрозуміє – це не злодії, а сама Агата рилася по шафах, речі ж у неї тут, в пакеті.- До подруги треба з’їздити, светри повернути, – очі Агати говорили зворотне, але поведінка все таке ж – відчужений від реального світу.

– Ти так і не заспокоїлася, – Гриша взяв пакет. – Давай увечері або завтра.- Я вже домовилася, – жінка прикусила нижню губу і вихопила свою ношу з рук Григорія.

– Я швидко, вона у метро мене буде чекати.- Тоді я тебе проведу, – хлопець натиснув кнопку ліфта, і двері одразу ж відчинилися.- До зупинки, – додала Агата, притискаючи до себе пакет.

Пара вийшла на вулицю і рушила в бік автобусної зупинки. Гриша не замовкав. Розповідав про свої плани розвитку бізнесу і про те, як скоро він і Агата заживуть щасливим життям.

– … знайшов покупця, – захлинався від радості Григорій перед майбутньою операцією, підтримуючи під руку подругу. – Пояснив на пальцях, де знаходиться будиночок. Здається, мужик погодився, але треба відвезти, показати.

В якому районі будинок? Щось я призабув?Агата поспішали сховатися в автобусі, тому не чула питання. Вона дивилася вперед і швидко перебирала ногами.- Сонце, чому мовчиш? – Гриша пригальмував біля пішохідного переходу.

– Що? – жінка ступила на проїжджу частину, але Гриша смикав її за руку.- Червоний, – махнув головою на світлофор. – Про що задумалась?- Та так, – Агата квапила поглядом відлік часу на червоному гуртку світлофора.

– В якому районі будинок стоїть? – голосніше запитав Гриць.- Давай завтра про це, добре? Побігли, – помітивши цифру нуль і позеленілий гурток, Агата кинулася на протилежний бік вулиці.Гриша не відставав.

Порівнявшись з коханою, насупив брови.- Ти наче тікаєш від когось.- Подруга чекає.

Недобре спізнюватися, – Агата запримітила потрібний автобус.Зупинившись біля таблички із спеціальним знаком, знехотя посміхнувся і попрощалася.- Поки, – заскочила в салон автобуса.

– Ну-у… поки що… – чоловік кивнув головою у відповідь і побрів до пішохідного переходу.СтокСтокАгата зайняла місце в самому кінці автобуса. Поклавши на коліна свої пожитки, виглянула у вікно.

Грицько йшов повільно, опустивши голову. Напевно, в цю хвилину він передчував щось, як здалося Агаті. В грудях запекло від понурого виду Гришки.

Жалість до цього нещасного хлопця почала точити зсередини, выкатываясь солоними краплями на очі. Рвалася до нього, красивому, плечистому, що дав стільки надій на забезпечене життя, а сам… А сам виявився звичайним шахраєм. Боляче усвідомлювати – полюбила обманщика, у якого на розумі тільки гроші.

Неважливо, яким шляхом зароблені, головне – здобути і побільше.Агата витирала пальцем сльози під очима і шкодувала себе, то Гришу. Закохалася, як остання і д і о т к а.

А чи любить Гришенька? Навряд чи. Тільки й чути «гроші», «будинок», «продати». Ні, не любить.

Йому було зручно з Агатою, зручно і комфортно.Жінка поклала голову на віконне скло і мало не розревілася. Це що ж виходить, хлопцеві було комфортно з нею, а він користувався і водив за ніс? А якщо подивитися на зворотний бік медалі: Агаті теж було дуже добре з Артемом, і вона також використовувала колишнього чоловіка в своїх корисливих цілях.

Значить – бумеранг? Та ну, дурниця все це. Ніякого бумеранга не існує. Артем теж використовував Агату, як услужливую домогосподарку, і вигнав.

СтокСтокС Григорієм ситуація склалася зовсім по-іншому – сама пішла. Правда, прихопила дещо, але це вже неважливо. Гришке все одно решітка світить, а Агаті жити не на що.

Розглядаючи повз пропливали вулиці, втомлена втікачка задрімала.***Лютий, 2020 рік.- Щось твориться незрозуміле, – зітхала Оксана, сидячи в машині поруч з Олею.

– Новини дивишся? Хоча… ти ними не цікавишся.- Чула. Розумію, про що ти, – відповіла Оля, втомлена після святкування дня народження Івана.

– Чутки різні ходять. Швидше за все, доведеться народ скорочувати. Ех, а так все гарно було.

– Це тимчасово. Тим більше, тобі гріх скаржитися, – Ольга підбадьорювала Оксану.- Так-то воно так… Спасибі Вані, – посміхнулася Ксюша, поглядаючи на чоловіка, який сидів на пасажирському сидінні поруч з Олександром.

– Як справи у Анюти? – запитала подруга. – Навіть не віриться. Як швидко виросли наші дівчатка.

– Каже, що все добре. Днями повернулися. Славка – славний хлопець.

Я в ньому впевнена. Та й зі свекрухою їй пощастило. Помітила, яка вона енергійна?- О-О, так, – засміялась Ольга, пригадуючи свекруха Анюти.

– Навіть сьогодні відзначилася.Жінки переглянулися і засміялися хором. Іван обернувся.

– Чого смієтеся? Розкажіть нам.- Так ми згадали про Надю, – Оксана не могла зупинитися. – Не жінка, а ходячий анекдот.

У салоні автомобіля пролунав гучний сміх.- До речі, – Ксюша нахилила голову. – Заїжджай завтра до нас, блокнот прихопи.

– Завтра не можу. Я тобі передзвоню, добре?- Обов’язково. Писати доведеться багато і нудно.

Але ти це любиш, я знаю, – взявши подругу за руку, Оксана підморгнула.Ближче до вечора наступного дня між подругами відбулася довга розмова. Оксана підкидала Ользі різні історії з життя, а Оля записувала їх в чернетку.

– Я тобі вишлю всі скріншоти листувань. Тема – бомба. Твоїм читачам сподобається, – впевнено говорила Оксана.

– Вони це люблять: сімейні чвари, інтриги, скандали.- Деякі вже бачила, – Ольга сиділа за ноутбуком і відповідала на електронні листи.- Не-ет, – задоволена Ксюша притискала телефон плечем до вуха, розбираючи документи.

– Я хочу, щоб ти їх переписала дослівно. Розумієш? Слово в слово.- У-ф-ф, – видихнула Оля і відвернулася.

– Ксюшо, може, ну його, а? Сама подумай, така жесть. Що Ваня скаже?- Йому все одно, – Оксану не переконати. – Хочеш, подзвони йому сама?- Звичайно, подзвоню.

Якщо він відмовиться, тоді не ображайся.- А ось і він, – жінка відволіклася і покликала чоловіка. – На, поговори з Ольгою.

Вона відмовляється писати про нас книгу.- Привіт, Оль, – Ваня привітався. – Соромишся чи не хочеш?” – Ваня, – Ольга ніяк не очікувала, що Іванко буде таким спокійним, – ти згоден, щоб я виклала всю таємницю? Ось прям всю-всю?!- Якщо чесно, мене це не хвилює, якщо ти про це.

– Це ж ваше особисте.СтокСток – Ой, закінчуй читати нотації. Скажу тобі тільки одне – це було дуже давно.

Вся ця історія вже мохом поросла. Оль, не хочеш – не пиши. Я вмовляти не стану.

– Я не про те зараз кажу.- Я вже відповів, мене нічого в цьому житті не хвилює, крім моєї родини. Я нічого і нікого не соромлюся, не боюся.

Пережив, виріс, багато чого зрозумів. Подібних історій у світі тисячі. Та де там – мільйони.

Я зараз скажу тобі одну дуже важливу річ: той, хто переступив через минуле, забув і відправив у небуття, стає щасливою людиною. Запам’ятай, якщо буде потрібна порада або підказка – дзвони, розповім усе, як було. Оксана теж багато чого розповість, зіставиш і напишеш, як тобі зручно.

– Спасибі, – Ольга напівпошепки подякувала Ваню. – Несподівано.- Життя одне, Оля.

І треба прожити його, не озираючись назад. Ті, хто застряють в минулому, не розвиваються, не досягають своєї мети і не піднімаються на вершину.- Ха, філософ, – хихикнула Оля.

– Хіба я не правий?- Прав, Ваня. Звичайно, ти правий.Дякую за прочитання і відгуки!Глава 181Ссылка на Альтанку (Вступити в закритий чат можна тільки за запрошенням.
Залишайте заявки)Навігація каналу тут

Related posts

Leave a Comment