Оточення

Почула, як син згадує дитинство і жахнулася. Адже Я не тільки себе мучила, але і робила його нещасним

Люба була миловидною в силу молодості, не більше того. Боязкість і невпевненість в собі, прямо не відбиваючись на зовнішності, все-таки відчувалися, і не додавали їй шарму. На довершення до всього, вона була розумною.

А який же дурень хоче жінку розумніше себе? Та й сама вона чоловіка-дурня не хотіла…

Так що до 30-ти років Міла серйозно розглядала варіант шлюбу за розрахунком, щоб все було «як у людей».У підсумку, саме такий він і трапився. Скороспечений і тому погано розрахований, союз виявився невдалим.

Жінка це зрозуміла, коли синові було пару місяців.Молода мама, схожа від недосипу на сомнамбулу, сама йшла гуляти з дитиною. Чоловік, повний сил красень-чоловік, в цей час страждав після з’ясування стосунків, лежачи на ліжку.

Його виховання не дозволяло поступитися дружині в суперечці, але тягати коляску по буеракам парку після важких пологів їй було можна…

— Нічого, сонечко, — шепотіла Міла малюкові, ковтаючи сльози образи і втоми, — все у нас буде добре!В ті славетні часи ніхто і не заїкався, що головне для людини — бути щасливою, а не дотримуватися пристойності. Терпіли все, але положення Міли виділялося навіть на загальному безрадісному тлі.— Піди ти від нього! — радили подруги.

— Куди?! — вигукувала нещасна.І дійсно, з люблячими батьками, які змогли б дати притулок і допомогти ростити малюка, у неї не склалося. Не прирікати ж дитини на голод!?А ще, у неї була своя правда, зведена в ранг істини в останній інстанції: дитина має зростати з батьком! І навіть коли ситуація змінилася, син підріс, а вона стала годувальницею сім’ї, зберігала її саме з цієї причини:— Хлопчику краще рости з двома батьками.

Батько його любить, відносин ми не з’ясовуємо по причині їх відсутності. Все чинно і благородно. А я.

.. Я потерплю заради дитини.

Вмовляння друзів і рідних роками розбивалися про це непорушне переконання…

Через 10 років «собачого» життя вона завела коханця, виключно для душевного тепла, без якого душа вже просто гинула.Вислухавши її сповідь, той запитав:— І ти 10 років зберігала вірність такому чоловікові?Дорогенька втрачено кивнула.— Ну й дурна ж ти, Мильця! — чесно прокоментував той.

..Пройшло ще 5 років, не таких безрадісних — їх скрашували нові знайомства, робота і зростаючий достаток.

Кожен з подружжя давно жив своїм життям, приходячи додому поїсти і поспати — інших спільних справ не було. Хіба що син, який ріс відповідальним, але мовчазною і замкнутою дитиною.Зрештою впала і ця пародія на сім’ю: через 15 років вони розлучилися.

Дорогенька цілком благополучно знову вийшла заміж. Але спогади про «вбитих» роки молодості з віком все більше рвали серце. Втішало лише одне: так було краще синові.

Він, до речі, виріс, вивчився і одружився.Мати побудувала молодим квартиру, і, пам’ятаючи власні натягнуті стосунки зі свекрухою, в їх життя особливо не лізла. Але в гості один до одного вони їздили і розмови розмовляли.

І ось на одній з таких сімейних посиденьок, згадуючи дитинство, син раптом сказав:— Пам’ятаю, як мені не хотілося повертатися додому з гостей. Особливо — від Славіка. Його мама і тато воркували один з одним, як голубки.

Постійно чмокались, сміялися та жартували між собою і з нами, дітьми. Як тепло і світло було у них в будинку і в мене на душі, коли я туди приходив!А наш будинок був схожий на підвал: темний, похмурий, всі мовчки сидять по своїх кутках..

.Атмосфера просто тиснула на психіку..

.Він говорив легко, з посмішкою, тому, що прийшлося до слова. Було зрозуміло, що зараз це для нього не боляче і не важливо.

..Милочку ж ніби облили холодним душем.

Вона замовкла, перестав брати участь у загальній розмові. В голові крутилася лише одна думка:— 10 років життя витрачено даремно..

. Найкращих років..

.Їй раптом стало нудно не фігурально, а буквально, і вона вийшла на кухню. І тільки там до неї дійшов страшний зміст почутого:— Боже мій! Адже Я не тільки себе мучила! Я робила нещасним свого хлопчика! Планомірно, методично, роками.

.. Як дитина зміг з цим впоратися?На пам’ять прийшла прислів’я — благими намірами вимощена дорога в пекло.

..Так, саме цим вона і займалася! Мілу повело, голова стала великою і ватною: стрес спровокував стрибок тиску.

Ковтнувши таблетку, вона розгойдувалася на кухонній табуретці, переконуючи себе:— Він вже пережив і майже забув, не можна ворушити минуле. Заспокойся, поки сюди не прийшли діти та онуки..

.Через пару місяців гострота сприйняття сумного відкриття згладилася. Жах помилки теж притупився, але нікуди не подівся.

Він навіки залишився занозою в пам’яті Мила. Якби час можна було повернути назад! Але це не дано нікому, ніколи й ні за які гроші.Що тут скажеш? Сумна історія! Але потрібно вміти прощати себе.

Не можна псувати почуттям провини життя, дане людині для щастя. А трагічний досвід слід використовувати, щоб уникнути таких марних жертв..
.

Related posts

Leave a Comment