Оточення

Як пробачити того, хто зрадив, як залишитися з тим, хто одного разу пішов

Люба і Андрій більше двадцяти років жили добре. Ладнали, підтримували один одного, дбали, оберігали свою сім’ю. Познайомилися ще в юному віці і, як тоді було заведено, рік просто зустрічалися.

Весілля було скромним, але веселою.Андрій любив її, це Люба точно знала. І справа не в розкішних букетах з приводу і без – ось їх якраз не було.

Зате коли чоловік першим йшов на роботу, потім дзвонив: «Любочка, штани одягай тепліше, сьогодні на вулиці мороз». На дачі все роботи максимально взваливал на себе. Якщо побачить, що дружина відро піднімає важке, тут же вирве з рук.

Ця турбота чіпала.Але і Люба намагалася для свого героя. Із задоволенням займалася облаштуванням побуту, намагалася приготувати щось смачненьке.

Адже вона теж любила Андрія. Це був перший і єдиний чоловік у її житті.Спочатку чоловік працював в проектній конторі, швидко доріс до заступника керівника, а після відкрив свою фірму.

Матеріальний добробут сім’ї потихеньку зростало. Маючи велику квартиру, де сім’ї з двома дітьми цілком вистачало місця, побудували ще і заміський будинок. Андрій наполіг, щоб Люба пішла з роботи, і вона з задоволенням з головою поринула в життя домогосподарки.

Якось непомітно сини випурхнули з батьківського гнізда. Але Люба і Андрій не сумували. Та й скоро онуки пішли, не давали сумувати.

Бабуся в них душі не чула, молодий дід завжди сам готовий був з’їздити в місто, щоб привезти-відвезти малечу, але діти частіше самі привозили батькам онуків.Тим несподіванішою був відмову Андрія, коли в черговий вихідний діти виявили бажання привезти онуків. «Ні, не сьогодні», – відрізав він.

«Що сталося?» – занепокоїлася Любов.«Як що? – нагадав їй чоловік про клопоти на роботі. – Казав же, що у нас перевірка намічається.

Всю бухгалтерію виводжу працювати, а самому-то як не вийти…»«Але ти ж не до ночі, – спробував заперечити дружина. – Ми тебе почекаємо».«Ні, – відрізав Андрій.

– Навряд чи дочекаєтеся».З тим і поїхав. І у Люби весь день серце не на місці.

Будь що буде, зібралася й поїхала в офіс до Андрія. Там її зустрів здивований охоронець: «Андрія Миколайовича немає. І нікого немає.

Вихідний же». Немов відро холодної води вилився на Любу. Ніколи не думала, що доведеться приміряти на себе роль обдуреної дружини.

Тремтячими руками вона набрала номер коханого чоловіка: «Приїжджай додому, треба поговорити». «Ну ти ж знаєш, я на роботі», – спробував відмовитися він. «Це я у тебе на роботі, і тебе тут немає, – мідним голосом промовила Любов.

– Приїжджай. Зараз».Вона приїхала раніше Андрія.

Дістала валізу і стала набивати його першими-ліпшими речами. Його ця одяг чи ні – сам потім розбереться.«У тебе інша жінка?» – холодно зустріла Андрія Любов і тут же перевела погляд на валізу.

Він не став відмовлятися. «Підеш чи мені піти?» – запитала дружина. «Я піду», – без полювання промовив Андрій.

Коли він заводив машину, Люба ще не вірила, що це всерйоз, але коли гул авто вірш, вона усвідомила, що це кінець, що чоловіка немає і ніколи більше не буде.Як выкарабкивалась з затяжної депресії, знає тільки вона та близька подруга Аллочка. Спасибі Аллі і синам, не дали впасти в прірву.

Правда, Любов помітно схудла, зовсім перестала фарбуватися і ніби як розучилася посміхатися. Онучата своєю появою, звичайно, радували, але тієї іскри в очах, яку вони помічали у бабусі при зустрічі з ними, тих ямочок на щоках, які з’являлися, коли бабуся посміхалася, малюки більше не бачили.І ось через п’ять років на порозі їхнього спільного будинку знову з’явився Андрій.

«Можна?» – обережно запитав він. «Це і твій дім теж», — абсолютно щиро відповіла Люба. Неголений, змарнілий, в якійсь безглуздій молодіжної сорочці з немислимим принтом, він був такий жалюгідний…«Їсти будеш?» — чомусь запитала Любов.

А він впав на коліна: «Прости мене. Я більше так не можу. Я хочу жити тут.

З тобою. З моєю єдиною сім’єю».Він залишився, але тільки тому що «це і його дім теж».

Не відразу, але розповів, що у нього сталося. Звичайно, це була запаморочлива любов до юної чарівною чаровнице. Ну, тоді йому так здавалося.

Його, молодого діда, так заводила думка, що він ще ого-го! За тиждень до того, як Люба все з’ясувала, та молодиця повідомила Андрію, що вагітна. Рішення піти до неї, до дитині здавалося Андрію на той момент єдино правильним. Молода дружина немов ялин на Андрія ліла.

Але одного разу він став свідком того, як вона спілкується зі своїми батьками. Матом, на підвищених тонах. Андрій, не дозволяв такого ставлення до батькам, дружині або синам, довго не міг відійти від побаченого.

Але як привід піти з нової родини це не розглядав. Там був дитина, його дитина, єдина донечка.Незадовго до своєї смерті нова теща подарувала йому сюрприз, якого не чекав.

Сказала, що донька не від Андрія. Він не поскупився на тест ДНК, який підтвердив, що дочка йому не рідна… Він ще місяць маявся, а потім в один день зібрався і пішов.Каже, скучив за своєю справжньою сім’ї, за своєю Любоньке.

І чекає від неї відповіді. Може він знову стати їй чоловіком чи вже все, фініш.А Люба начебто і готова пробачити, але розуміє, що сприймати, як колись, у молоді роки, чоловіка не зможе.

Варто йому десь затриматися, її буде точити червоточина: де він, з ким він, а чи правду він говорить… Або, наприклад, обпечеться він чаєм, а вона не втримається, скипить, висловить, щоб ішов туди, де йому не гаряче. Не вірить Любов, що впорається з цим навантаженням, що навалила на неї багаторічна образа на чоловіка. Але і бути однією, жити без свого Андрія вона втомилася.
Але все ніяк не вирішиться…

Related posts

Leave a Comment